На блокпосту – 11-річний Ярослав Моргацький із Чернігова

11-річний Ярослав Моргацький із Чернігова вже понад півроку на імпровізованому блокпосту збирає гроші для Збройних Сил України. Хлопчик вірить, що так робить свій вклад у нашу спільну перемогу. За зароблені ним кошти купують необхідні нашим воїнам теплі речі, продукти і смаколики. Також хлопчина передав на потреби воїнам все, що нащедрував і назасівав під час Різдвяних свят.

Ярослав разом із родиною були ввесь час у Чернігові. Він на власні очі бачив обстріли і те, що робили російські військові з містом. Також бачив наших захисників, які мужньо боронили місто, і ще тоді вирішив, що коли виросте, то обов’язково стане військовим. А поки допомагає захисникам, чим може, аби якнайшвидше наблизити перемогу.

«Лютий-березень 2022 були страшними для всіх чернігівців. Загалом перший тиждень дітям і мені важко емоційно було усвідомити, що сусідня держава напала на нас, що вони обстрілюють мирне населення, по суті, знищують людей, – говорить мама Ярослава Тетяна. – Ранком 24-го лютого, коли вперше пролунали вибухи, постріли і сирени, було дуже страшно, ніхто не знав, чого чекати. Ми з дітьми під час сирени спускалися в погріб і вони мене питали:«Мамо, а ми виживемо?». І оце, мабуть, було для мене найстрашніше. Адже відповіді я не знала».

Тетяна – медик, працює в Чернігівській обласній дитячій лікарні. Вона ввесь час ходила на роботу, тому виїхати з міста і вивезти дітей своїх жінка не могла. Адже в лікарні теж були пацієнти, надходили поранені, і медики були потрібні. Її ж діти в той час були вдома з бабусею.

«Під час бойових дій на Чернігівщині ми були у місті. Усі ті події Ярославу далися важко в емоційному плані. Та як тільки російські військові відійшли від міста, син відразу вирішив, що треба допомагати нашим захисникам. Хоча коли під Черніговом точилися бої, у нас майже на кожній вулиці були блокпости, стояли військові, тероборона, то ми готували і носили їм їжу. Чим могли, тим і допомагали. А десь із літа Ярослав почав спершу малюнки свої передавати нашим хлопцям через волонтерку Альону Акуленко, а потім із сусідським хлопчиком зробили блокпост, на якому майже щоденно чи Ярослав сам, чи вони вдвох стоять.

Там вже вони перевіряють документи у водіїв, які проїздять повз. Розповідають їм, що таким чином допомагають ЗСУ, і якщо хто має змогу, щоб допомогли військовим. Всі ці зібрані кошти на блокпосту він віддає Альоні. Скільки вжео Ярослав передав, я не можу сказати, бо ж не рахували. Наприклад, крайній раз 1200 гривень віднесли. Зараз він відклав ті гроші, які назбирав на блокпосту, і ті, які нащедрував на свята. Теж, каже, понесе тьоті Альоні».

На своєму блокпосту хлопчина стоїть у повній амуніції, як справжній військовий.

«У нього є свій іграшковий автомат, – говорить мама. – Щось типу бронежилета – сусід віддав, наколінники, шолом. Словом, все екіпірування, як у справжнього військового, навіть шеврон-прапор на руці».

Наразі хлопчина вчиться онлайн, бо його рідну 21-шу школу рашисти розбомбили ще на початку березня 2022, тому йому разом із сестрою довелося перевестися до школи №13.

«Коли діти дізналися, що ракета потрапила в нашу школу, то вони ще не розуміли, наскільки вона розбита. Вони думали, що там повилітали вікна і все, – говорить Тетяна. – Я ж знала, що вона розбита повністю, бо під час прильоту була недалеко і відразу туди побігла. Картина була жахлива. Хоча я маю чималий стаж роботи в реанімації і бачила всяке, але то було щось страшне. Я декілька днів не могла відійти.

А коли діти дізналися, що потрібно переходити в іншу школу, то було важко. Вони дуже хотіли в свою школу, до своїх вчителів. Зараз вони вчаться дистанційно».

Мама каже, що Ярослав завжди в курсі всіх новин, завжди слідкує за всіма подіями, ще й їй розповідає. Також хлопчина почав слухати тільки україномовну музику.

Отакий-то він, дитячий патріотизм!

Росіяни йшли нас денацифікувати, а своїми діями лише зростили в нас і наших дітях ненависть до них, до їхньої культури, до їхньої мови і всього, що з ними пов’язане.

Сьогодні кожен українець – дитина чи дорослий – готовий допомагати всім, чим може, аби якнайшвидше вигнати ворога з рідної землі. І поки в нас ростуть такі патріотичні діти, як Ярослав, наша країна і наші люди непереможні. 

Марія ПУЧИНЕЦЬ, газета «Чернігівщина»