5-річчя Оксани СТАРАК-ПОВЯКЕЛЬ у Національному скансені

Сьогодні минає 5 років, як я маю честь очолювати найкращий музей в світі! П‘ять сповнених любові, емоційно насичених, прекрасних років))

Цифра 5 очевидно замала для гучного ювілею, але коли озирнутися на понад півстолітню історію Національного музею народної архітектури та побуту України, то неважко усвідомити: це таки поважний і дуже вдячний ювілей для одного з найбільших у світі музеїв просто неба.

Заснований Академіком Петром Троньком у важкі часи комуністичного режиму, цей заклад, втім, як і вся українська національна спадщина і культура, не мав щасливої долі. Жменька фундаторів музею постійно відбивалася від звинувачень у «буржуазному націоналізмі», замилуванні патріархальщиною, відсутності класового підходу у висвітленні минулого…

Доля Національного скансена була нелегка,  часами навіть драматична, його колектив пережив зверхництво цілої армії московських лакуз і служок. Маланчуки-україноненависники, толочки-українофоби ставили у ніщо народну культуру і всю класичну старожитню Україну, прагнули знищити і вихолостити унікальну експозицію. А що вже збиткувалися компартійна номенклатура, кагебісти і взагалі «иванушки, непомнящие родства» над ентузіастами-музейниками Пирогового!.. Про це красномовно написала у своїй книзі «Україна на схилах Дніпра» (К., 2021) одна із засновниць і ветеранів музею, заслужений працівник культури України Лідія Орел.

Не щастило, за словами Лідії Григорівни, музеєві і з директорами. Мало того, що ЦК КПУ найчастіше призначав на цю посаду малограмотних «бійців партії», так ще й майже всіх директорів звільняли за службові і фінансові зловживання.

Окрема тема – куратори музею з правління Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (назаренки, стешенки, ковалі, каллаші, радченки, пархоменки – знову ж таки «бійці партії»), які всіляко перешкоджали розвитку скансена і справі реставрації та належного збереження й експонування його безцінних реліквій – пам’яток народного будівництва, етнографічних колекцій. Кісткою в горлі був для них Великий Українець – Академік Петро Тронько, якого після 22 років праці 1988 року усунули з посади голови Товариства.

У передмові до книги «Академік Петро Тронько – видатний оборонець національної спадщини» (К., 2021) Оксана Старак-Повякель написала: «Я уважно проаналізувала історію створення музею, його розвитку, його занепаду (так-так, потрібно називати речі своїми іменами). Очевидно саме цей аналіз і дав мені можливість не просто загальмувати цей занепад, а й розробити та почати втілювати в життя план заходів по відновленню значимості музею і важливості подальшого розвитку в тому напрямку, яким його бачив Петро Тронько».

В особі пані Оксани, генерального директора, заслуженого працівника культури України, Національний скансен нарешті здобув і ангела-охоронця, і креативного керівника – глибокодуховну і високопатріотичну, безкомпромісну і самовіддану очільницю.

Планів у Оксани Теодозіївни громаддя. Вона живе і дихає музеєм.

Боже їй поможи!

Анатолій Сєриков, заслужений журналіст України, виконавчий директор "Незалежного Медіа Форуму"

На світлині Оксана Старак-Повякель, Фейсбук, 2022