Сергій ТРИМБАЧ: Війна світів, війна цивілізацій, від сталіна до путіна…

Сергій ТРИМБАЧ: Війна світів, війна цивілізацій, від сталіна до путіна…
278791 ПЕРЕГЛЯДІВ

Пригадався далекий і в той же час близький 1938-й, за рік до Другої світової війни. 23-річний Орсон Уеллс (за три роки потому він поставить «Громадянина Кейна», який вважається кращим фільмом усіх часів і народів) на радіо здійснив постановку за сюжетом повісті «Війна світів» Герберта Уеллса. Зроблено це було у вигляді імітації роботи радіоканалу: музика, прогноз погоди, новини… У центрі останніх була висадка марсіан на Землю, у США. Новини наростали і десятки тисяч людей, не розібравшись, що й до чого, кинулись тікати світ за очі.

Коли, в кінці лютого – на початку березня 2022 тисячі киян залишали українську столицю, я пригадував отой епізод з радійною «Війною світів». І тоді, й нині люди злякалися нашестя іншої цивілізації, іншого світу. Саме так! Те, що розгортається нині на теренах України, не є війною держав – це війна світів, війна цивілізацій. Росія, її армія сприймаються як «нашестя варварів», якогось інопланетного світу, віддаленого від нас на мільйони кілометрів.

Порівняно недавно Стівен Спілберг (походить з єврейсько-української родини, фінансував фільм «Назви своє ім’я» українського режисера Сергія Буковського) у черговий раз екранізував той самий роман «Війна світів». Уже на початку картини його герой бачить по телевізору новини з України – там якісь незрозумілі аномальні явища, весь енергетичний комплекс вийшов з ладу, Україна в пітьмі. Нині ми бачимо, хто і в який спосіб влаштовує українцям пітьму.  Російський колоніальний устрій, помножений на шалену пропаганду, це зовсім не минуле, як це видавалося зовсім недавно. Це сьогодення, це те, що потребує нашого реагування не завтра-позавтра, а вже сьогодні. Просто завтра буде пізно. 

Колоніальний статус України у кожну історичну епоху мав свої відмінності, свої нюанси. Нерідко імперії вдавалось маскувати свої справжні наміри. Гібридність мала місце й у дотеперішні періоди. Імперський центр поводився як селекціонер Мічурін, прагнучи вивести нові сорти українства, які б добре приживались на імперському ґрунті і плодоносили  чимось таким, що нічим не нагадувало про якусь осібність. Тільки українство виявилось натурою доволі стійкою, експериментам якщо й піддавалось, то тільки через спротив.

Терпець імперців уривався, і тоді траплявся Голодомор 1932-33 років, тотальне винищення інтелектуалів – у 1930-ті, у 1960-70-ті – тут траплялись уже інші технології, нищення духовного передусім… Це коли про ХХ століття. Виходили з простого і в цілому правильного уявлення: якщо дерева обрізати брутально і безпощадно п’ять, сім, десять разів – вони вже рости не будуть. Українське дерево виявило особливу живучість. Вісім місяців тому терпець Кремля урвався – все, рашистські войска пішли нищити все, що тут наросло-набудувалось-витворилось… 

Отже, хто і в який спосіб влаштовував пітьму в Україні? Відмикаючи, упродовж ХХ століття,  струм – культурний, ідеологічний, соціальний. За точку відліку візьму кінець іншої війни, Другої світової.

       30 січня 1944 року. Триває велетенська війна. Верховний головнокомандувач радянських військ Йосип Сталін збирає в Кремлі  нараду. На неї запрошено керівників держави та ряд українських письменників – Миколу Бажана, Павла Тичину, Максима Рильського, Олександра Корнійчука. Навіщо  письменники? А щоби побачене і почуте поширили в середовищі українських інтелектуалів.

Предмет обговорення – кіносценарій «Україна в огні» Олександра Довженка. Режисера, який у другій половині 1930-х років став, по суті справи, придворним митцем. Перед самою війною, у фільмі «Щорс» (1939), він упорався з поставленим, самим Сталіним,  завданням – Україна постала в образі Дикого поля, такого собі фронтира, території, що межує з цивілізованим полем. Тим полем  є Росія – звідти надходять сигнали програмної дії, звідти гряде революційна хвиля, яка упокорить анархічні вияви природи. Фільмом «вождь пролетарів усього світу» залишився задоволеним.

Натомість написана Довженком в роки війни кіноповість «Україна в огні»  викликала гнів Сталіна. Одначе ж не йдеться про спонтанний вияв емоцій диктатора – радше про політичні наміри щодо найближчого, уже повоєнного життя України і українців. Які за роки війни дозволили собі дистанціюватись від волі Москви, навіть помислити себе чимось суверенним.

Саме за це і шпетив Сталін Довженка. «Если судить о войне по киноповести Довженко, – говорив він, – в ней не участвуют представители всех народов СССР, в ней участвуют только украинцы  Его повесть является антисоветской, ярким проявлением национализма, узкой национальной ограниченности». Ба більше, Довженко «не вывел ни одного украинского буржуазного националиста», відтак і висновок: «Вы сами болеете национализмом!».

І в продовження: «Вы думали, что найдете дураков, которые не заметят вашей враждебной вылазки?». Дурнями ніхто не побажав бути – усі присутні на тій зустрічі в Кремлі підтримали Сталіна. Усі, у тому числі й українські письменники, які понесли в широкі народні маси меседж вождя: віднині існує тільки єдиний совєтський народ, Україна і українці розчинились у ньому, неначе шматочок цукру у склянці пахучого чаю.

Логіка Сталіна проста і виразна: Довженко страждає за долю українців, а таких не існує як чогось осібного. Це був всесоюзний окрик: віднині пора припиняти навіть думати про якийсь окремішний український народ. Є совєтскій народ, нація, яка і постає у фіналі Другої світової війни. Віднині це єдиний, монолітний колоніальний  оркестр, під керівництвом умілого диригента. Нині «оркестрантів» об’єднують знову, так само силоміць; тільки в ролі диригента особа з іншим, «путєводним», прізвищем. Промова путіна напередодні широкомасштабного вторгнення в Україну римується – в абсолюті! – з отією самою промовою Сталіна над «могилою» Довженкової кіноповісті, яку було сприйнято як маніфест української самостійності. Із доданком нового нюансу: українців вирішено покарати (у путінському лексиконі – «визволити») за рішення повернутися у лоно Західної цивілізації.

За популярною і авторитетною нині концепцією «зіткнення цивілізацій» американського соціолога і політолога Семюеля Гентінгтона, найважливіші кордони, що поділяють людство в сучасному світі, визначаються не ідеологією, не економікою, а культурою.  Конфліктують нині не нації-держави (хоча їх роль у світі все ще дуже помітна), а нації і групи, які належать до різних цивілізацій. «Лінії розлому між цивілізаціями – це і є лінії майбутніх фронтів», – писав Гентінгтон ще у 1990-ті. Той випадок, коли наукова концепція доводить свою спроможність адекватно прогнозувати майбутнє.

Справді, найбільш значущі конфлікти глобальної політики розгортатимуться між націями і групами, що належать до різних цивілізацій. Зіткнення цивілізацій перетворюється на  панівний фактор світової політики. Конфлікт між цивілізаціями, який переростає у справжню війну – завершальна фаза еволюції глобальних конфліктів у сучасному світі. 

Сергій Тримбач, кінознавець, член Ради Незалежного Медіа Форуму

Світлина: Київ, 28 лютого 2022 - https://suspilne.media/210708-zbitij-v-darnici-bezpilotnik-obstrili-j-sproba-prorivu-na-kiiv-vtorgnenna-rf-den-drugij-onlajn-2/

 

Теги: Сергій Тримбач,Слово українське безсмертне,Аналітика, Агресія росії в Україні, Незалежний український медіацентр у Європі, Незалежний Медіа Форум, www.uacenter.media, IMF, Independent Media Forum
Автор: uacenter.media

uacenter.media, ua.mediacenter.eu@gmail.com, 01001 Київ, вулиця Хрещатик 10, +38 067 461 6900, +48 609 00 6656

© Міжнародний благодійний фонд «Незалежний Український Медіа Центр у Європі», 2022

© Yurii SCHERBAK, 2022   © Valentyn KONDRATIUK, 2022

Мої відео