Тімоті Снайдер прокоментував "історичні" тези путіна

Тімоті Снайдер прокоментував "історичні" тези путіна
322130 ПЕРЕГЛЯДІВ

 

Путінський геноцидальний міф в інтерв'ю з Такером Карлсоном

Не дивно, що історик та інтелектуал Тімоті Снайдер не міг не прокоментувати псевдоісторичні тези путіна, що він їх висунув у нещодавній розмові з Такером Карлсоном. У своєму есеї, опублікованому у Thinking About, історик системно та детально  розбирає висловлені у цьому інтерв'ю хибні погляди  путіна на українську історію .

Наратив путіна обертається навколо повернення територій, які згідно його історичних інтерпретацій належать сучасній російській федерації. Однак Снайдер рішуче виступає проти путінського історичного ревізіонізму, стверджуючи, що він не лише спотворює минуле, але й несе небезпечні наслідки для сьогодення і майбутнього.

 Тактика путіна полягає у привласненні різних історичних періодів і регіонів, які він називає "Росією", щоб виправдати територіальні претензії. Такий підхід, попереджає Снайдер, підриває усталений міжнародний порядок, заснований на непорушності суверенних кордонів. Легітимізуючи такі амбіції щодо територіальної експансії, будь-який лідер може претендувати на землі, ґрунтуючись на вибірковому прочитанні історії, що сприяє конфлікту і геополітичній нестабільності.

 У розмові з Карлсоном путін посилався на конкретні події з IX-XI століть, зручно замовчуючи той факт, що у ту епоху Москви ще не існувало. Снайдер вказує на абсурдність путінської логіки, підкреслюючи, що значна частина нинішньої території росії знаходилася у Сибіру та не була під контролем європейцівЗгідно цих міркувань  путіна, сучасна росія не має законних прав на території, де вона зараз видобуває такі цінні природні ресурси, як природний газ і нафта. Ця територія мала би належати національним меншинам або іншим країнам.

 Більше того, історичний наратив путіна не лише підживлює територіальні суперечки, але й уможливлює більш зловісні плани, включно з геноцидом. Свавільно оголошуючи певні території невід'ємними від російської держави, путін маргіналізує історичний досвід та ідентичність різних груп населення. Ця небезпечна риторика спирається на хибну дихотомію між "справжніми" та "штучними" націями, виправдовуючи насильство проти тих,  хто, на думку путіна не відповідає  сконструйованому ним наративу. Тому й люди які кажуть що Україна є справжньою країною, на думку путіна повинні бути знищеними. Як зазначае Снайдер, «за логікою Путіна, не має значення, у що люди вірять і як вони розуміють власне минуле.  Саме він вирішує, які душі з якими душами пов'язані... Його (путіна) погляд повинен керувати минулим, та вимагти насильства в сьогоденні у формі геноциду».

Снайдер підкреслює, що нації не є природними утвореннями, а формуються діями та вибором людей, які до них належатьБажання путіна позбутися альтернативнтх точок зору та переписати історію відповідно до свого порядку денного слугує приводом для гноблення та насильства.  Заперечуючи легітимність різних наративів, путін увічнює цикл конфліктів і репресій, що загрожує життю та ідентичності незліченної кількості людей.

 Історик детально розглядає помилки і небезпеку, притаманні наративу владіміра путіна щодо України. Риторика путіна, стверджує Снайдер, є не лише історично неточною, але й слугує для виправдання насильства та пригнічення тих, хто виступає проти його версії реальності.

 Одним з найбільш тривожних аспектів путінського наративу є його наполягання на стиранні української ідентичності та культури. Снайдер стверджує , що за логікою путіна будь-хто, хто визнає існування України, має бути знищений. Саме на такій ідеї геноциду базувалися массові вбивства росіянами з самого початку конфлікту, коли путін очікував, що Україна швидко капітулює.  Зростаючий неспинний постійний опір українців призвів до посилення російської реакції, наслідком чого стали величезні руйнування українських закладів, включаючи школи, і спалення українських книг російськими військовими.

 Більше того, путін зображує себе і росію жертвами, попри те, що він володіє величезною владою і ресурсами. Називаючи українців "нацистами" лише за те, що вони відстоюють власну ідентичність, путін маніпулює поняттями аби представити росію праведним захисником від вигаданого агресора. Цей образ жертви дозволяє росії виправдовувати свої звірства як необхідні заходи перед обличчям української нібито агресії.

 Снайдер також наголошує на фашистському підтексті у риториці путіна («росіяни завжди праві, всі інші - завжди неправі»), який полягає у використанні пропаганди та масової мобілізації, що нагадує фашистські режими.  Путін дуже зручно для себе опускає ключові історичні факти, спотворює події і вдається до риторики що розколює суспільство прагнучи демонізувати опонентів і виправдати дії росії.

 Однак Снайдер застерігає від занурення у перевірку історичних неточностей путіна, оскільки це може призвести до легітимізації його наративу в цілому. Навіть якби путін надавав точні історичні факти, це не виправдовувало б незаконні та аморальні дії росії, у тому числі вторгнення у сусідні країни і вчинення геноциду.

 Зрештою, Снайдер стверджує, що путінське зображення історії України є не лише небезпечним, але й глибоко нецікавим, оскільки воно ігнорує багату на події та складну історію регіону. Історія України від мегаполісів до взаємодії скіфів і греків містить набагато більше нюансів та різноманітних подій, ніж у спрощеній та спотвореній інтерпретації путіна.

 Історик Тімоті Снайдер ретельно аналізує неточності путіна щодо ранньої історії земель, які складають сучасні Україну та росію. Путінський наратив, стверджує Снайдер, сповнений викривлень та упущень, які підривають його достовірність та обґрунтованість.

Свій історичний екскурс путін починає з дев'ятого століття нашої ери, зі згадок про Новгород і "варязького князя". Однак Снайдер стверджує, що путін спрощує складний історичний період. Київська Русь була не централізованою державою з єдиною мовою, а середньовічним королівством, для котрого були характерні  різноманітність та децентралізація. Правителі Київської Русі носили багато імен, що відображало їхню скандинавську, слов'янську та християнську ідентичність. Крім того, мовний ландшафт Київської Русі був багатим і різноманітним, оскільки охоплював слов'янську, хозарську, іврит та інші мови.

 Крім того, Снайдер ставить під сумнів твердження путіна про те, що минуле визначає сьогодення, плинність і складність історичних наративів. Якби путін був послідовним у застосуванні цієї логіки, стверджує Снайдер, території, що колись перебували під владою Київської Русі, могли б обґрунтовано належати Швеції, Данії, Норвегії чи Фінляндії, які мають історичні зв'язки з державотворенням вікінгів. Крім того, Снайдер вказує на непослідовність путінського наративу щодо монгольської навали на Київ у 1240 році. Якщо путін стверджує, що історичні події диктують сучасні територіальні претензії, то Монголія могла б претендувати сьогодні і на Київ і навіть Москву. Однак путін зручно обходить цю непослідовність, при цьому вважаючи, що Москва зберегла незалежність Київської Русі від монголо-татарського іга.  Але справа в тому, що Москви тоді ще не існувало!

Снайдер продовжує розбирати історичні неточності путіна, зосереджуючись на помилковому використанні терміну "російський" для опису суб'єктів і подій, які передували створенню Російської імперії у 1721 році. Неодноразове посилання путіна на "Росію" під час обговорення Київської Русі є особливо оманливим, оскільки Київська Русь не була синонімом пізнішої Російської імперії. Київська Русь, що отрмала свою назву на честь варягів, які нею правили, існувала задовго до утворення Російської імперії і не була ані географічно, вні культурно ідентичною сучасній Росії.

 Російська імперія (1721-1917), що постала з Москви, також не повністю відповідала путінському баченню росії. Більшість її території знаходилось у Азії, і протягом більшої частини існування її населенню бракувало згуртованої російської національної ідентичності. Правлячий клас росії переважно складався з осіб німецького, польського та шведського походження. Навіть такі постаті, як Катерина Велика, яку путін шанує, не були етнічними росіянами. Німкеня Катерина Велика прийшла до влади після вбивства її чоловіка, німецького принца. Тільки з Борисом Єльциним і обраним ним наступником путіним ми маємо перед собою етнічних росіян, які правили та правлять країною під назвою росія.

 Більше того, путін ігнорує важливі історичні періоди, такі як Велике князівство Литовське і Річ Посполита, які відіграли ключову роль у формуванні політичного ландшафту регіону. Всупереч путінському наративу про гноблення з боку цих утворень, вони були впливовими державами, які прагнули територіальної експансії та контролювали величезні території, у тому числі частину території сучасної України. Культурний і політичний вплив цих утворень, особливо на українське суспільство, був глибоким і тривалим.

 Під час багатовікового перебування у складі Польщі та Литви (довше ніж у складі Російської імперії) Україна пережила трансформаційні інтелектуальні та політичні рухи, такі як Ренесанс та Реформація. Ці події відрізняли Україну від Московії, яка залишалася відносно ізольованою від таких тенденцій. Українські козаки, наприклад, повставали проти польського панування, керуючись правовими та філософськими засадами, відмінними від московитських. Козаки почали співпрацю з Москвою після того, як втратили своїх кримськотатарських союзників, і це призвело до воєн, які зруйнували тогочасну Польщу та Литву та дозволили Московії розширюватися на захід.

Снайдер продовжує розбирати путінські історичні викривлення, зокрема, зосереджуючись на спотворенні Путіним угоді, що її було підписано між козаками і Московією у 1654 році. Путін бреше про цю угоду як вічний зв'язок між українцями та росіянами, увічнюючи наратив, що є вкоріненим у радянську пропаганду, в яку Путін вірить з дитинства. Снайдер стверджує, що така інтерпретація була продуктом політичної доцільності, а не історичної достовірності, оскільки радянський режим прагнув виправдати інтеграцію України до СРСР, наполягаючи на її нібито невід'ємний зв'язок з росією.

 Крім того, ставлення Путіна до української мови лише як до діалекта російської відображє його імперіалістичне мислення та імперіалістичну глухоту. Володіння українцями російською мовою не заперечує існування чи самобутності української мови. Це радше віддзеркалює історичні обставини та динаміку влади, оскільки українці часто пристосовувалися до російськомовних з ввічливості. Снайдер зазначає: «Проста істина полягає в тому, що українці знають російську мову, тому що вивчили її.  Росіяни не знають української мови, бо не вчать її.  Російські солдати зараз, через два роки війни, вперто називають українську, яку чують на радіоперехопленнях, «польською», бо не в змозі зрозуміти очевидне: що є українська мова, і вони її не розуміють». Думка путіна про те, що української мови не існує, пише далі Тімоті Снайдер,  схожа на його ідею про те, що немає ні української країни, ні українського народу і це є вираженням геноциду, тому що тільки масові вбивства можуть зробити це правдою.

Крім того, зображення путіним Леніна і Сталіна як таких, що діяли незрозуміло, визнаючи і задовольняючи українські національні прагнення, є глибоко помилковим. Ленін і Сталін були прагматичними лідерами, які визнавали існування українського національного руху і були змушені рахуватися з ним політично. Створення Радянського Союзу з національними республіками, включаючи Україну, було стратегічним рішенням, ухваленим з метою включення різних етнічних груп і заспокоєння націоналістичних настроїв.

 Всупереч твердженню путіна, що Радянський Союз був синонімом Росії, Снайдер пояснює, що Радянський Союз складався з численних національних республік, кожна з яких мала свою власну ідентичність і населення. Хоча радянський режим нав'язував цим республікам політику русифікації, він не стверджував, що вони є невід'ємними частинами росії. Натомість радянське керівництво визнавало необхідність пристосування та управління різноманітними національностями в межах союзу, особливо Україною, яка мала значний політичний вплив.

 На початку 1930-х років радянська політика різко, відбулося різке налаштування радянської політики проти українців оскільки Сталін боявся втратити контроль над Україною через катастрофічні наслідки власної політики, а не тому, що він заперечував існування України. Сталін очікував опору з боку українських селян його політиці захоплення землі, що й сталося, оскільки багато хто чинив опір так довго, як тільки міг. Штучно створений голод, відомий як Голодомор, був покаранням, саме українців за провали сталінської політики. Однак путін ігнорує ці історичні події, незважаючи на їхній глибокий вплив і  пам'ять поколінь для тих, хто вижив.

 Всупереч путінському наративу, Друга світова війна була не лише боротьбою не лише росіян, а й усього радянського народу. Білоруси та українці, після євреїв, найбільше постраждали під час війни. Під час німецької окупації загинуло більше українських цивільних, ніж російських, а українські солдати відіграли значну роль у перемозі Червоної армії на східному фронті. Ці історичні факти путін зручно ігнорує або спотворює. Він навіть неправдиво стверджував, що читав президенту України Володимиру Зеленському лекцію про історію його сім'ї, плутаючи покоління і нехтуючи правдою.

 Виправдання путіним Пакту Молотова-Ріббентропа і перекладання провини на Польщу за своє загарбання Німеччиною є проявами тривожної тенденції. Звинувачуючи Польщу у війні та використовуючи риторику, що нагадує нацистську пропаганду, путін відволікає увагу від співучасті Радянського Союзу у розв'язанні конфлікту. Його спотворення історії узгоджується з його сучасним підходом до кордонів і геополітичних стратегій, повторюючи тактику Гітлера в 1939 році. Спотворюючи історію відповідно до його сучасних підходів і геополітичних стратегій, путін повторює тактику Гітлера в 1939 році.

Більше того, безпідставне звинувачення путіним українців у справжньому нацизмі, віддзеркалює фашистську ідеологію, сприяючи формуванню небезпечного ставлення "ми проти них" і використовуючи тактику міжнародної пропаганди. Однак внутрішня динаміка України спростовує твердження путіна: "Українці обирали президента-єврея більш ніж 70% голосів, і його єврейська приналежність не була великою проблемою...  Міністр оборони України – кримський татарин (і мусульманин).  Головнокомандувач Збройних сил України народився в Радянській Росії в сім'ї росіян.  Україна вдається до такого розмаїття, навіть у воєнний час, що відображає її захоплюючу історію, минуле, яке насправді не може бути описане в такому тексті, який має бути таким, що має бути".

Маніпуляції путіна з історичними наративами не лише призводять до геополітичної напруженості, але й підривають саму практику історії. Поширюючи неправду, він змушує істориків витрачати час на розвінчання брехні, а не на проведення змістовних досліджень. Тімоті Снайдер завершує свій есей  бібліографією, “щоб підкреслити, що історія - це про дослідження, роздуми та цікаві й переконливі аргументи”. Українські історики продовжують це робити, навіть під час війни".

 У своїй статті Снайдер ретельно препарував історичні викривлення путіна, зосередившись на різних аспектах, таких як походження Київської Русі, складнощі Радянського Союзу та роль України у Другій світовій війні. Він висвітлив спотворення, упущення та вигадки путіна, продемонструвавши їхні небезпечні наслідки та розбіжності з встановленою історичною правдою. У цілому, аналіз Снайдера слугує переконливим спростуванням ревізіоністських наративів путіна, підкреслюючи важливість історичної точності та цілісності у розумінні сучасних геополітичних конфліктів. 

Переказ та переклад Миколи Піряника

 

 

Теги: Тімоті Снайдер, Незалежний Медіа Форум, Independent Media Forum
Автор: uacenter.media

uacenter.media, ua.mediacenter.eu@gmail.com,

01001 Київ, вулиця Хрещатик 10, +38 067 461 6900, +48 609 00 6656

© Міжнародний благодійний фонд

«Незалежний Український Медіа Центр у Європі», 2022

© Yurii SCHERBAK, 2022   © Valentyn KONDRATIUK, 2022-2023

Мої відео